Виставка-портрет

«І все, що я писав, мені боліло…»

(до 155-річчя від дня народження письменника Василя Стефаника)

До 155-річчя від дня народження неперевершеного майстра психологічної новели — Василя Стефаника — у Лубенській міській бібліотеці для дорослих імені Володимира Леонтовича  відкрилася виставка-портрет «І все, що я писав, мені боліло…»

   Народився Василь Стефаник 14 травня 1871 року в селі Русів (нині Івано-Франківська область) у родині заможного селянина. Навчався в Коломийській та Дрогобицькій гімназіях.

За наполяганням батька вступив на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові, але згодом полишив медицину заради літератури. Разом із друзями-письменниками Лесем Мартовичем та Марком Черемшиною утворив відоме літературне об'єднання «Покутська трійця». З 1908 по 1917 рік був обраний депутатом Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії, де послідовно захищав права селян. У 1919 році очолив делегацію ЗУНР до Києва на проголошення Акта Злуки. У 1928 році радянська влада призначила йому довічну пенсію. Проте у 1933 році письменник публічно відмовився від грошей СРСР на знак протесту проти штучного Голодомору та репресій інтелігенції. Дізнавшись про це, митрополит Андрей Шептицький призначив йому пенсію від УГКЦ. Помер 7 грудня 1936 року від серцевого нападу, похований у рідному селі Русів.«І все, що я писав, мені боліло…» — це не просто слова, це життєве кредо письменника. Кожен його твір — як відкрита рана, кожне слово — на вагу золота. Він писав про трагедію людської душі, про землю, про селянську долю так, як ніхто інший до нього і після.