В читальній залі книгозбірні розміщена книжкова виставка-портрет «Слово, як вияв душі» (до 110-річчя від дня народження письменника Івана Антоновича Цюпи)

16 (29) жовтня 1911 р. у с. Бірки Зіньківського району Полтавської області народився письменник, публіцист Іван Антонович Цюпа. 

Освіта: колишній Харківський комуністичний інститут журналістики (1935 р.)

Життєпис: працював у пресі (газети: «Соціалістична перебудова», «Колгоспник України» та «Радянський селянин», журнали: «Вітчизна», «Україна»), на видавничій роботі, в роки Другої світової війни – на радіостанції ім.Т.Г.Шевченка.

Автор книг оповідань, нарисів і повістей: «Чотири вітри» (1946 р.), «Переяслав-Хмельницький» (1954 р.), «Україна» (1957 р.), «Три явори» (1958 р.), «На крилах весен», «Коні воронії» (1961 р.), «Грози і райдуги» (1961 р.), «Новели рідного краю» (1964 р.), «Україна – рідний край» (1965 р.), «Грона червоного глоду» (1967 р.), «Слово про Леніна» (1970 р.), «Добротворець» (1971 р.), «Василь Сухомлинський» (1973 р.), «Миргородська криниця» (1977 р.); романів «Брати» (1950 р.), «Назустріч долі» (1956 р.), «Вічний вогонь» (І кн., 1960 р.; II кн., 1962 р.), «Грози і райдуги» (1961 р.), «Через терни до зірок» (1966 р.), «Краяни» (1971 р.), «Мужній вершник» (1974 р.), «Гомін Дніпровського косогору» (1977 р.), «Дзвони янтарного літа» (1981 р.), Вибрані твори в 2-х томах (1981 р.), «У серці дзвонять голоси» (1985 р.), «Під вітрами часу» (1986 р.), «В пазурах єжовщини» (1995 р.).

Шевченківська премія 1985 р. за художньо-документальну книгу «У серці дзвонять голоси» та публіцистичні виступи у пресі.

Письменник був нагороджений орденом Дружби народів, медалями.

Помер 19 березня 2004 р. у м. Києві.